БУДІВСЬКА ГІМНАЗІЯ РОКИТНІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

Історія виникнення та розвитку села Буда

Пахне рідне село цвітінням лугів,

і роздоллям небес, і піснями гаїв,

і полями сонечко світить в чоло,

пахне цвітом село.

Будить рідне село і зорю, і росу.

Я любов до землі все життя пронесу,

все, що бачу навкруг, що в мені проросло,

то ж бо рідне село.

В історичних джерелах перші згадки про село Буда датуються XIX сто­літтям 1861 року з дня скасування кріпосного права. Село виникло не відразу, а поступово. Першими мешканцями були вихідці з села Рокитне, саме вони і бу­ли будівничими села.

Назва села Буда походить від назви невеличких будинків: "будок", "ста­нків", "стоянок", "зупинок" або, ще як їх називали в народі, тимчасові "халабу­ди", які будувались на сезон для прожиття та виконання певних робіт, а згодом перетворились на постійні житла.

Перших мешканців села приваблювала дана місцевість зручним розта­шуванням. Вона знаходилась неподалік від села Рокитне, тут були великі ліси, багаті грибами, різними ягодами та дичиною. По лісах були розкидані так звані "пільки", або "круги" - невеликі болотисті водойми, порослі лозою. Було також вдосталь землі для занять землеробством. А на заболочених берегах, вздовж мальовничої річки Бунів, яка зараз протікає через усе село Буда і ділить його на дві частини, колись давно росли величезні масиви верболозу. Сюди і приїж­джали цілими сім'ями дерти лико на постоли. Поступово тут почали оселятись пастухи, які на ціле літо приганяли на випас худобу. Перші мешканці будували "халабуди" для зберігання реманенту, для ночівлі, займались землеробством. Поблизу річки Бунів, на місці, де на даний час знаходиться храм Різдва Христо­вого, була там колись висока гора з чорного попелу, на жаль, ніхто точно не може сказати, що саме там видобували, чи дерев'яне вугілля, чи дьоготь, чи болотну руду. Люди, які займались цими промислами, жили у тимчасових будин­ках. Пройшло багато років, але грунт, який лишився від тієї гори, і до цих пір має дуже чорний колір та важко відмивається, в селі його називають "брак". Поступово такі тимчасові поселення переросли у хутори, а згодом у" село.

Село Буда згадується під першою назвою Буда-Рокитнянська. На кінець 1909 року воно було єдиним поселенням, яке не обкладалось податком. Налічу­вало 18 дворів, 76 чоловік.

За часів Польщі село відносилось до Гміни (сільська рада) Кисорицької та до поміщика Шульжика Василя Мартиновича. Солтусом, тобто представни­ком села (щось на зразок сучасного сільського депутата), був Лящук Василь Васильович.

Солтус Лящук Василь Васильович

При Польщі солтуси не лише представляли інтереси жителів села, а й стимулювали селянина до кращого ведення свого господарства. Господарі, які гарно вели господарство, мали охайні двори, гарну, велику худобу, хороші врожаї, то за таке хазяйнування солтус їх нагороджував.

З'їзд солтусів, 1933рік

З приходом у вересні 1939 року Червоної Армії село було звільнене від Польщі.

Жителі села брали участь у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр, во­ювали на фронтах, частина їх не повернулась.

Серед жителів села були ревні патріоти України, які входили до Україн­ської Повстанської Армії та вели боротьбу за волю України. За свої переконан­ня вони нерідко платили своїм життям, своєю волею.

В 1948 році був організований у селі колгосп "Нове життя". Головою колгоспу був Шевчук Михаль Микитович. До колгоспу людей примушували йти силою. При організації колгоспу у людей забирали частину реманенту, ху­добу, земляні наділи.

Перші косарі колгоспу «Нове життя», 1948 р.

На фото: Богданець Микита, огородник Іван, Кушнір Федір, Богданець Роман, Огородник Микола, Яцук Тимофій, Огородник Сава, Лящук Олексій, Євпат Степан та голова колгоспу Шевчук Михайло.

У 1949 році в листопаді місяці в селі працювала "читальня", щось на зразок сучасних бібліотек, де жителям села читали агітаційні брошури радянсь­кої влади, про колгоспи, про майбутнє хороше життя, там же можна було взяти почитати і художню літературу. На той час в селі налічувалось 85 хат, до 2007 року вціліло близько 7 хат.

Одна із вцілілих хат 1940 року. Фото 2005 рік.

Для охорони колгоспного майна було організовано охоронну групу лю­дей під назвою "стрибки".

"Стрибки " — охоронці колгоспу. 6 березня 1949 року.

На фото: Кушнір Тихон Якович, Огороднік Василь Федорович, Яцук Тимофій Якович, Кушнір Пилип Якович та Богданець Роман Свиридонович. Їм було по 18 років.

В 1951 році колгосп було перейменовано на колгосп імені Ватутіна, го­ловою був Богданець Василь Матвійович. В колгоспі працювали майже всі жи­телі села. В перші роки розвитку колгоспу люди отримували заробітну платню раз на рік. Вона нараховувалась поденно, за одну денну норму працівник отри­мував 3 копійки і 100 г зерна. В колгоспі займались розведенням корів, телят, коней, овець, курей, гусей, качок, кролів, займались також землеробством. При колгоспі працювали дитячі ясла, магазин, млин.

В 1963 році село Буда почало входити до Масевицької сільської Ради, а колгосп перейменовано на "Більшовик". Головою колгоспу був Твардовський, його наступниками були: Шинкар Ілля Герасимович, Мороз Леонід Омеляно­вич, Бурлак Олександр Маркович, Продащук та Трохимчук Іван Мусійович.

Землекористування Масевицької сільської Ради, до якої і входить село Буда, являє собою витягнуту фігуру з заходу на схід. На півночі земель прохо­дить залізнична дорога, сполученням Сарни-Олевськ.

Навколо села знаходяться величезні простори полів. Поля були утворені на місці густих лісів, які були вирубані і викорчувані в 70-х роках, за радянсь­ких часів, а болотисті місцевості висушені шляхом меліорації. Болотисту річку було також розчищено, перетворено на "чистеньку канаву", але коли весною тануть сніги, річка розливається і русло бере своє, підтоплюються поля, житла.

Орні землі являють собою підвищені ділянки дерново-підзолистих гле­юватих супіщаних, приховано-підзолистих піщаних ґрунтів на воднольодови-кових відкладах сезонно-перезволожених хвилястих рівнин і терас з неглибо­кими ґрунтовими водами.

В 1999 році 18 грудня колгосп "Більшовик" було реорганізовано в СГПП "Мрія", яким на 2007 рік керує Трохимчук Іван Мусійович. На даний час сіль­ська ферма знаходиться в "руїнах", від неї мало що залишилось, згодом, ма­буть, і зовсім нічого. Частину земель, сільськогосподарської техніки і будівель колгоспу було розпайовано.

Урочища села Буда

Високе поле - поле, яке знаходиться на підвищеній місцевості.

Льотництво - розчищене поле, де за радянських часів планували збу­дувати

невеликий аеродром для літаків, щоб краще було діставатись до далеких сіл в болотистій місцевості.

Лози - поле, яке колись було поросле верболозом.

Петришене - поле, де колись був хутір поляка "мазури" Петра.

Зінькове - поле, де був хутір одного чоловіка на ім'я Зінько.

Терешки - хутір, де жила сім'я діда Терешка.

Боровина - поле з родючою "боровою" землею.

Кошарка - колись давно на цьому місці були загорожі, кошари, літня стоянка худоби.

Березник - місцевість, де був гарний березовий гай.

Вовкаші - місцевість, де часто перебігали вовки.

Жередище — ліс, до якого їздили за жердям.

Лобицько - дуже густий ліс.

Шайковський вольос - болотиста місцевість, біля якої жив чоловік на

прізвисько Шайка.

На 2007 рік в селі Буда налічується чотири вулиці: Шкільна, Будьонно-го, 8 Березня та Нова. На території розташовані храм Різдва Христового, школа, сільська бібліотека та клуб, медпункт, кладовище, магазин, магазин-бар.

На 1 січня 2007 року в селі Буда нараховується 183 двори та проживає 529 чоловік.

Божий дар діда Терешка

Десь приблизно в 30-х роках на хуторі, який знаходився неподалік від села Буда, жив собі Люмах Терешко. Саме за його ім'ям і називали люди його хутір, хутором Терещуків, а з часом так стали називати і урочище в тій стороні.

Старі люди розказують, що той дід Терешко мав неабиякий дар, дав Бог йому откровєніє бачити, передбачати майбутнє. Але тоді його ніхто не розумів, люди насміхались і гадали, що дід трохи з'їхав з глузду. Проте його слова ви­явились пророчі. Розповідають люди, що дід Терешко багато що передбачив: На жаль, мало що дійшло до нас з тих пророчих розповідей, але народ за­пам'ятав деякі з них і передав нащадкам.

Розповідав дід, що по річці Бунів буде рости пшениця і будуватимуть будинки. Це все виглядало дуже дивно, але так і сталось. Шляхом меліорації було висушено і розчищено болотисту місцевість річки. Казав дід, що одна піч буде пекти хліб на весь район. Люди гадали, де можна взяти таку велику діжку, щоб замісити стільки тіста та ще й напекти хліба на всю округу. А він мав на увазі наші сучасні хлібозаводи, пекарні.

Розповідав, що весь світ буде дротом перев'язаний, що коли у Києві бу­де хтось говорити, то в Рокитному буде чутно. Він мав на увазі електричні дро­ти, телефони, радіо. Але люди знову ж не могли повірити, де можна взяти сті­льки дроту, адже він тоді був дуже дорогий.

Попереджав дід Терешко і свою дружину, що у них сьогодні після обіду будуть гості. А було це восени 1939 року. Жінка все думала-гадала, хто це може бути, адже нікого не чекали. Так воно і сталося, як казав дід. Він передбачив прихід у село Червоної Армії.

Говорив дід односельцям, що густого і великого лісу, який росте навколо села, не буде. Прийде той час, що він весь лежатиме разом з корінням. Бо приповзе великий черв’як і підважить носом дерево, воно й упаде. Так дивно дід описав своє бачення невідомих йому сучасних тракторів, бульдозерів.

Ще казав, що в кожній хаті на покуті під образами буде стояти чорт, а роги з даху виднітимуться. Люди з жахом слухали діда і навіть не здогадува­лись, що то він говорить про телевізор та антени. Повідав дід людям і про нашу сучасну моду, що люди будуть ходити не то голі, не то одягнені.

Звичайно, словам діда Терешка ніхто не надавав серйозного значення, бо в ті далекі часи це було щось нереальне, фантастичне. Пройшли роки, світ став таким, яким нам про нього розповідав дід Терешко, який був простим селяни­ном з надзвичайним даром, якого тоді ніхто не оцінив.

З переказів односельчан, 2016 рік